Японія – це країна, де гори займають більшу частину країни, а значить придатної для життя рівнини мало, а населення у свою чергу збільшується. Звільнити місце під черговий полігон для звалища там просто нема де, тож сміття довелося вчитися утилізувати. На сьогоднішній день в Японії одна з найсуворіших систем з сортування сміття до якої залучений кожен громадянин країни. Їхня система тримається на сортуванні вдома за чотирма основними групами: спалюване, неспалюване, вторинна сировина і великогабаритне сміття. Кожен громадянин повинен сам сортувати сміття та виносити його у прозорих пакетах певний вид у певний день.
Основні категорії сміття в Японії
Базових груп чотири, але назви й межі між ними змінюються від міста до міста. У Токіо навіть сусідні райони можуть по-різному ставитися до пластику: десь його збирають окремо як вторинну сировину, десь кидають у спалюване. Там, де категорій менше, спалюване виходить ширшим, а ось неспалюване завжди «розмите», бо туди потрапляє все, що не горить і не підлягає переробці. Перше, що робить розумна людина після переїзду: бере в мерії або на сайті району буклет із картинками і календар вивозу. Багато муніципалітетів видають такі матеріали англійською, а в деяких є й інші мови, зокрема в застосунках, які розпізнають предмет за фото.
Спалюване сміття ( 燃えるごみ)
Сюди йдуть харчові відходи, забруднений папір, серветки, засоби гігієни, текстиль, дрібні речі з м’якого пластику й усе, що надто брудне для переробки. Часто є обмеження за розміром: предмет має вміститися приблизно в квадрат зі стороною 30 см, інакше це вже великогабаритне сміття. Їжу радять добре відціджувати, бо волога запах і привабливість для ворон і щурів.
Спалюють таке сміття на великих заводах, які зазвичай розміщені прямо в міській межі. Робота без помітного диму і запаху у цих заводів результат фільтрації й високої температури, а не магії. Але від поганого запаху біля самого майданчика вони не застраховані, а викиди вуглекислого газу нікуди не діваються. Частина заводів виробляє електроенергію: за останніми даними міністерства, генерацією обладнано трохи більше ніж 40% станцій. Решта просто спалює, і зола вирушає на полігон або на переробку в будматеріали.
Неспалюване сміття (燃えないごみ)
До цієї групи входять скляний і керамічний посуд, дрібний металевий посуд, невелика побутова техніка, лампочки, іноді батарейки та балончики. Складність у тому, що правила щодо небезпечних предметів відрізняються: розбите скло загортають і підписують, ножі загортають, балончики іноді треба випорожнити і проколоти, а іноді, навпаки, прокол заборонений. Помилка тут обходиться дорожче за інші. Вибухові батареї й літієві акумулятори вже призводили до пожеж у сміттєвозах і на заводах, тому багато міст виділяють під них окремий день або ставлять контейнери в магазинах електроніки. Збирають неспалюване рідше, ніж решту: у деяких районах раз-два на місяць. Тому дрібне скло і кераміка можуть кілька тижнів лежати вдома, і до цього треба бути готовим.
Вторинна сировина та переробка ( 資源ごみ)
Це ПЕТ-пляшки, алюмінієві й сталеві банки, скляні пляшки, макулатура, картон, тетрапаки та чиста пластикова упаковка. Основа основ: речі приймають, лише якщо вони чисті. Папір та картон складають і перев’язують, пляшки кладуть окремо від банок. Кольорове скло іноді розділяють за кольором, у деяких районах цього не вимагають.
Великогабаритне сміття ( 粗大ごみ)
Меблі, матраци, велосипеди, великі предмети понад 30–50 см, залежно від міста, не кладуть на звичайний пункт збору. Процедура здебільшого однакова. Спершу телефонуєте в центр прийому або заповнюєте форму на сайті, вам називають дату і суму. Потім купуєте в комбіні або в іншому уповноваженому місці наліпку-квитанцію на вказану суму, клеїте її на предмет і виносите в узгоджений день і місце. Вартість залежить від розміру: від кількох сотень єн за дрібну річ до кількох тисяч за великий шафовий предмет.
Є важлива виняткова категорія: телевізори, холодильники, пральні машини та кондиціонери під великогабаритне сміття не потрапляють. Їх регулює окремий закон про переробку побутової техніки: ви платите за переробку й перевезення, а забирає техніку магазин, де купили нову, або сертифікований пункт. Тому викинути стару пральну машину за пару днів на практиці складно і дорого. Орендарям слід заздалегідь уточнити, чи залишає власник квартири техніку й хто відповідає за її утилізацію.
Як зрозуміти, з чого зроблений предмет?
На майже кожній упаковці є квадратик або трикутник із позначкою матеріалу. Для сортування їх треба пам’ятати:
- プラ – означає пластикову упаковку
- PET – зазвичай стоїть на пляшках
- 紙 (камі) – позначає паперову упаковку й коробки
- アルミ (арумі) – вказує на алюміній
- スチール (сутіру) – вказує на наявність сталі
Нюанс, на який зрештою натикаються всі: значок показує, з чого зроблена річ, а не куди її викидати саме у вашому районі. Позначка プラ у деяких муніципалітетах означає окремий збір, а в інших така упаковка йде у спалюване. Якщо на предметі кілька значків, наприклад на пляшці є ПЕТ-корпус, пластикова кришка й паперова етикетка, їх розбирають, і кожну частину відправляють у свою групу. Для нерозбірливих позначок краще користуватися буклетом свого району або застосунком із розпізнаванням за фото.
Золоте правило підготовки: спорожнити, вимити, розділити
Алгоритм в усіх районах приблизно однаковий. Спочатку повністю випорожнюєте ємність: недопитий напій виливаєте в раковину. Потім ополіскуєте водою ту упаковку, що торкалася їжі: йогуртові баночки, контейнери, банки з-під консервів. Це не гігієнічна примха, а економіка: брудний пластик не переробляють, і весь пакет може піти в спалюване. Після миття упаковку просушують, щоб у пакеті не з’явилася цвіль.
З ПЕТ-пляшкою працюють окремо: знімають кришку й етикетку, пляшку ополіскують і, якщо вимагає район, стискають. Кришки й етикетки йдуть в пластик або в спалюване, залежно від місцевих правил. Банки миють, скляні пляшки теж. Усе це здається дрібницями, поки не доведеться робити щодня, але у Японії така дисципліна і є основою, на якій тримається переробка. Практична порада: завести вдома три-чотири кошики одразу, бо розкладати потім набагато складніше.
Розклад та правила вивозу
Для кожного виду сміття призначений свій день тижня, і це логічно: сміттєвоз приїжджає із відповідною технікою, а переробні лінії приймають однорідний матеріал. Календар видають у мерії, він висить у будинку біля пункту збору. Спалюване забирають найчастіше, зазвичай двічі на тиждень, вторинну сировину раз на тиждень, неспалюване рідше.
Виносити сміття треба вранці в день збору, зазвичай до 8:00–8:30, в окремих районах раніше. Виставити пакет напередодні вночі не можна: ворони розривають пакети, а решта лягає на тротуар. У деяких містах обов’язково використовувати спеціальні муніципальні пакети, які продаються в магазинах і коштують дорожче звичайних. У Токіо більшості районів достатньо прозорого пакета будь-якого виробника, бо вміст має бути видно.
Контроль здійснюють самі мешканці й комунальники. Якщо пакет складено неправильно, його не забирають, а клеять наліпку з поясненням причини, і власник має забрати його назад і пересортувати. Для навмисного скидання в невідведених місцях передбачена відповідальність, але в повсякденному житті достатньо соціального тиску.
